Ролик став способом розгорнути цю думку емоційніше. Ми говоримо про спільний спадок не як про набір історичних фактів, а як про щось, що живе в кожному з нас. Велика історія тут стоїть поруч із особистою — з бабусиними оладками, родинними словами, знайомими образами. У тексті це сходиться в одну просту метафору: «ми прошиті їхніми думками, талантом творити і бажанням вільно, незалежно жити». Бо ми пов’язані не лише нашим сьогодні, а й усім, що було до нас.

Цю саму ідею ми перевели у айдентику через стібок вишивки — простий елемент, який буквально з’єднує одне з іншим. Червона нитка стала наскрізним елементом комунікції: вона формує знак, проходить крізь фотографії, з’єднує ілюстрації та з’являється на носіях. А самі образи ми взяли максимально близькі до життя: рідний дім, яблука з бабусиного саду, ластівка, квіти, знайомі речі та ситуації.

Ілюстрації навмисно прості, наївні й трохи недосконалі. Вони допомагають говорити про незалежність не лише як про велику історичну подію, а як про щось, що живе у нашому щоденному житті. Для типографіки обрали український Ermilov — геометричний гротеск, який через форму відсилає до українського авангарду.  

Ми хотіли, щоб айдентика не залишалась лише святковою графікою. Тому система однаково працює у великому KV, соціальних мережах, фотографії, ілюстраціях та простих фізичних носіях — від футболки й кепки до шопера, пакета чи листівки. Десь залишається лише маленьке вишите серденько. Десь — великий напис і червона нитка. Десь ілюстрація стає головним героєм.

Так велика історія великої країни переходить у звичайні речі — і стає особистою.